У відділі музичних фондів 5 березня відбувся концерт Бориса Федорова – видатного українського піаніста й талановитого педагога, присвячений 205-й річниці від дня народження Фредерика Шопена (фото 1).
Борис Федоров – випускник Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, багато років працює на кафедрі спеціального фортепіано в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, веде активну концертну діяльність, володіє широким репертуаром із творів композиторів різних епох і стилів, лауреат та дипломант міжнародних конкурсів піаністів у Порто, Португалія (1993), Сенігалія, Італія (1994), Рим, Італія (1995). Має фондові записи творів Д. Скарлатті, Й. Гайдна, К. Дебюссі, М. Равеля, А. Альбеніса, С. Рахманінова, О. Мессіана, М. Лисенка, Ю. Щуровського, В. Сільвестрова. Учнi Бориса Федорова здобувають численні перемоги на мiжнародних конкурсах пiанiстiв, у тому числі на престижних конкурсах в Іспанії, Італії, Росiї, Українi, Грецiї, Чехiї, Грузiї, США. Борис Фоедоров нагороджений почесним дипломом консерваторiї Аполлона в Афiнах, Грецiя, 2005 р. нагороджений Подякою Кабiнету Мiнiстрiв України.
У стінах нашої бібліотеки у виконанні Бориса Федорова прозвучали фортепіанні твори польського композитора Фредеріка Шопена (фото 2). Борис Григорович розпочав свій виступ коротким вступним словом, інформативним і навіть піднесеним, в котрому поділився із слухачами думками про місце і роль генія польської музики у світовій музичній культурі та особливу увагу приділив мазуркам, оскільки програма концерту складалася майже виключно з них (фото 3).
Прозвучало 15 мазурок і на завершення концерту Борис Григорович виконав фантазію фа-мінор – величну та героїчну повість. Гучними оплесками спалахував зал від отриманого задоволення. Яскраве та надзвичайно емоційне виконання такої сповненої почуттів музики не залишило байдужим жодне серце, якому добре відомі відчуття радості, піднесення, кохання або суму та розпачу. Борис Григорович продемонстрував високу майстерність виконання усіх тонкощів Шопенівського піанізму та вразив слухачів своєю незвичайною і переконливою інтерпретацією творів. «Музична вітальня» відділу не змогла вмістити всіх бажаючих і заворожені слухачі знаходилися просто у бібліотечних коридорах (фото 4, 5).
У день концерту в музичному відділі бібліотеки демонструвалася спеціально підготовлена відкрита виставка з нотних видань мазурок Ф. Шопена під різними редакціями.
Після виступу і Маестро і всі охочі мали змогу ознайомитися ближче з представленими екземплярами та на власні очі побачити автограф самого Ф. Шопена (фото 6).
У творчій спадщині Шопена налічується 58 мазурок (всі вони є у фонді нашої бібліотеки), за новітніми дослідженнями відомо, що декілька ранніх творів цього жанру втрачено. Сама назва танцю «мазурка» (від польск. mazurek). походить від мешканців Мазовії — мазурів, у побуті яких він вперше з'явився. Особливості мазурки — тридольний розмір, швидкий темп, акценти, що зміщуються на слабку або умовно слабку долю такту. Танець набув популярності серед польських селян у ХVІІ ст., а в ХІХ ст. мазурку виконували на балах у багатьох країнах Європи (сучасна 3-х томна антологія історичної мазурки, видана 1995 р. в Варшаві також є у фондах музичного відділу).
Слід зауважити, що творча спадщина Шопена, на відміну від спадщин багатьох композиторів-класиків ХІХ ст., не має «еталонного» видання. Зокрема це пов’язано з обставини життя композитора, який був змушений існувати лише на гонорари і перебувати в залежності від видавців. Свого часу Шопен надав право на видавництво власних творів декільком фірмам у Франції, Німеччини, Англії. Однак, усі вони прагли якнайшвидше отримати прибуток, нехтуючи особливостями авторського тексту. Копіювальники, часто це були його учні або друзі, здійснюючи коректуру іноді також робили помилки або самовільно змінювали текст. Вперше задум про можливість повного видання творів Шопена виник у його учениці та друга Джейн Стірлінг, яка зібрала найбільш вірогідні оригінальні видання і рукописи. Вона ж розподілила їх за жанровою ознакою на сім томів. Робота Стірлінг тривалий час лишалася невідомою, тільки 1927 р. підготовлені й відкореговані самим Шопеном і нею ноти потрапили до рук Е. Ганша, котрий використав їх як основу до «Оксфордського оригінального видання» (на жаль, його немає у наших фондах).
Для музиканта-виконавця окрім моменту спілкування з уртекстом чи еталонним виданням, не менш важливим є знайомство з різними редакціями твору. З-поміж видань мазурок, що були відібрані для виставки (редакції А. Абуткова, А. Гензельта, К. Кліндворта, Э. Мертке, К. Мікулі, П. Пабста, І. Падеревського, Р. Пюньо, М. Слонова, Р. Стробла, Ю. Фонтана, Г. Шольца), хочемо відмітити найцінніші для нас. Це – перше прижиттєве видання 3-х мазурок ор. 50 Ф. Шопена (1842, Vienna, Paris and London, фото 7) і перше видання 4-х мазурок ор. 68 під редакцією Ю. Фонтана (1855, Berlin, фото 8). Мазурка фа мінор (ор. 68 № 4) – багатьма дослідниками вважається одним з останніх творів композитора – вперше опублікована саме у цій збірці.
Усіх, кого зацікавили представлені нами різні редакції мазурок Ф. Шопена запрошуємо завітати до нашої бібліотеки та ближче ознайомитися з ними.
Матеріал підготувала Катерина Азюковська, бібл. 1 категорії відділу музичних фондів Інституту книгознавства НБУВ.
