31 жовтня 2013 року у головному корпусі Меморіального комплексу відбулись заходи у форматі науково-виставкового проекту, присвяченого 70-річчю визволення Києва від нацистських загарбників.
Вагомим складником проекту стала Всеукраїнська наукова конференція «Битва за Дніпро». Організатори – Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», за участю органів влади і управління, вітчизняних науково-дослідних установ, освітніх і музейних закладів та за сприяння Міністерства культури України. Наукові доповіді та повідомлення відомих учених, знаних дослідників воєнної історії, архівістів і музейників акцентували увагу широкої громадськості на актуальних теоретико-методологічних, подієвих, історіографічних та джерелознавчих проблемах історії Дніпровської баталії та визволення Києва.
Структурним елементом проекту стала презентація науково-документального видання «Київські адреси сповіщень про загибель: дослідження, документи, свідчення». У ньому вперше було представлено матеріали Документального фонду з обліку людських військових втрат України у Великій Вітчизняній війні, їхнього наукового та гуманітарного потенціалу, дослідницького та музейного використання. До наукового обігу введено основні нормативні й звітні документи з обліку загиблих та інформування їхніх родин.
У книзі сконцентровано результати дослідження проблем людських втрат серед воїнів-киян, розповіді про долі загиблих, матеріали їхніх родин, документи з обліку. Уперше було оприлюднено останні листи сорока воїнів-киян та подано біографії адресантів. Органічною частиною видання є диск із Персональною базою даних на загиблих та зниклих безвісти воїнів Києва, яка є найповнішим електронним інформаційним ресурсом із зазначеної теми. Вона об’єднує відомості з оригінальних документів, усіх друкованих мартирологів та доступних електронних ресурсів і нараховує 89 802 персоналії.
Репрезентаційним форматом науково-документального видання, що розширює та доповнює його через долі конкретних осіб, збагачує історичну пам’ять про загиблих киян, закріплює її спогадами дітей, онуків і правнуків, слугує виставка з однойменною назвою «Київські адреси сповіщень про загибель. Візуальна версія однойменного видання».
«Головним експонатом візуальної версії видання, її смисловим конструктом серед документальних матеріалів є сповіщення про загибель, – наголошує Любов Легасова, заступник генерального директора з наукової роботи Меморіального комплексу. – За кожною похоронкою – людська доля, розгорнута сюжетна лінія, обірвана вибухом снаряда чи пострілом ворога».
Серед представлених матеріалів – документи, рукописи, малюнки, фото, меморіальні речі з фондів «Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Домінантою експозиційної площі була центральна композиція із сотень справ зі сповіщеннями про загибель киян та залишки військового спорядження воїнів, загиблих у боях за Київ.
У пам’яті немає терміну давнини. Родичі донині розшукують своїх близьких. У вітринах – листи, запити до Меморіалу від родичів загиблих киян. «…Дуже хочеться дізнатися про долю мого діда … Може, не пропав безвісти? А може, був у полоні? А може, був концтабір? Я знаю, що його давно вже немає серед живих, але хай душа його знає, що на цьому світі ще є люди, які його пам’ятають та цікавляться його долею, хоч це все було у минулому, а туди так важко знайти дорогу…». 15 травня 2013 року. Людмила Новиченко. Київ.
Дійсно, дуже важко знайти дорогу туди, у МИНУЛЕ. Тому так необхідно згадати кожного, хто пішов у ВІЧНІСТЬ.
Матеріал підготував Відділ науково-освітньої роботи музею www.warmuseum.kiev.ua
